—тан≥слав Ћуцаж

Ћ≥нивство - останн≥й головний гр≥х. ” в≥дношенн≥ до цього гр≥ха ≥снуЇ багато фальшивих пересуд≥в. ¬ сучасному св≥т≥ активн≥сть ≥ усп≥х - це принципова м≥рка, ¤кою м≥р¤ють людину. ћайже вс≥ ми живемо у величезному посп≥ху. ¬исловлюванн¤: "„ас - це грош≥", "Ўкода часу" або "Ќе маю часу" належать до щоденного словника ус≥х середовищ, не виключаючи церковних. Ћюд¤м, ¤к≥ в≥дстають в≥д цього, ¤к≥ завжди мають час, ¤к≥ н≥коли не сп≥шать, наклеюють ¤рлик "л≥нивий". ћи часом маЇмо докори сумл≥нн¤, коли в≥ддаЇмос¤ солодк≥й "безд≥¤льност≥", ≥ то тод≥, коли повинн≥ би працювати. ќчевидно, що за тим можуть приховуватис¤ ¤к≥сть учинков≥ гр≥хи, але це може бути також ≥ нал≥г працехол≥зму, дл¤ ¤кого хвилини в≥дпочинку, рефлекс≥њ ≥ солодкоњ "безд≥¤льност≥" в≥дразу вважаютьс¤ л≥нивством. «аб≥гана ћарта з ™вангел≥њ не може погодитис¤ з тим, що њњ сестра ћар≥¤ "дармуЇ" у ст≥п ≤суса. јле √осподь захищаЇ ћар≥ю ≥ њњ у¤вну пасивн≥сть, говор¤чи, що вона "вибрала кращу частку - ту, ¤ка в≥д нењ не в≥дберетьс¤" (пор. Ћк. 10, 38-41). ≤сус захищаЇ контемпл¤ц≥йну пасивн≥сть перед р≥зними христи¤нськими активност¤ми, ¤к≥ звод¤ть христи¤нське житт¤ до зовн≥шньоњ д≥¤льност≥. ≤сус п≥дкреслюЇ, що саме з ц≥Їњ пасивност≥ у …ого ст≥п, з≥ слуханн¤ …ого слова черпаЇтьс¤ в≥чне житт¤. ўе задовго до ≤суса псалмоп≥вець перестер≥гав вибраний народ: ƒаремно вам рано вставати, доп≥зна сид≥ти, њсти хл≥б загорьований, ¬≥н ≥ в спанн≥ подасть другов≥ —воЇму! (ѕс. 127, 2). ’ристи¤нська активн≥сть, ¤ка Ї втечею в≥д молитви, в≥д цього дуже конкретного способу втрати часу дл¤ ≤суса, Ї одним з найб≥льших симптом≥в постави л≥нивства ¤к головного гр≥ха.

ўо таке л≥нивство?

ќстаннЇ м≥сце, ¤ке л≥нивство займаЇ ¤к головний гр≥х, Ї дуже вимовним. ÷е останн≥й зр≥лий овоч гордост≥, своЇр≥дна психо-ф≥зична нерухом≥сть, що своњми кор≥нн¤ми с¤гаЇ глибокоњ духовноњ фрустрац≥њ. якщо пост≥йна нестача в заспокоЇнн≥ важливих псих≥чних потреб викликаЇ в людин≥ фрустрац≥ю, то наск≥льки б≥льше таку фрустрац≥ю викликаЇ нестача в заспокоЇнн≥, що стоњть в основ≥ людськоњ природи - потреби Ѕога ≥ …ого безумовноњ любов≥. ѕопередн≥ головн≥ гр≥хи були поставами, що виражалис¤ в р≥зноман≥тн≥й активност≥, метою ¤коњ була компенсац≥¤ (на р≥зних р≥вн¤х людського житт¤) браку Ѕожоњ любов≥ або - ¤к у випадку гн≥ву - бунт проти конкретноњ д≥йсност≥, в ¤к≥й цей брак в≥дчуваЇтьс¤. √р≥х л≥нивства Ї поставою пасивност≥, в≥дмовою, своЇр≥дним нехтуванн¤м любов≥, ¤коњ так хочетьс¤.
—в. јвгустин говорить, що т≥льки т≥, ¤ких любили, можуть любити. ¬≥дсутн≥сть досв≥ду любов≥ з≥ сторони ≥нших спричинюЇ брак любов≥ до ≥нших. Ћюдина не Ї л≥нивою по своњй природ≥. ¬она прагне бути коханою ≥ кохати. ƒуже добре ми бачимо це в д≥т¤х. «дорова ≥ кохана дитина аж паш≥Ї енерг≥Їю. ¬она так ц≥кавитьс¤ св≥том ≥ людьми, що њњ необх≥дно стримувати - щоб не перейшла слушну границю. Ќатом≥сть не люблен≥ ≥ не бажан≥ д≥ти апатичн≥ - њм бракуЇ мотивац≥њ до навчанн¤ ≥ творчост≥. ÷ю проблему дуже добре знають виховател≥ дит¤чих будинк≥в.
ѕод≥бний механ≥зм приховуЇтьс¤ в л≥нивств≥ ¤к головному гр≥хов≥. Ћюдина без Ѕожоњ любов≥ в ¤комусь момент≥ житт¤ втрачаЇ мотивац≥ю до справжньоњ любов≥, що була об'¤влена в ≤сус≥ ’рист≥. ¬она не розум≥Ї, чому повинна так любити, що б≥льше - не маЇ дл¤ цього сили.
≤ тому л≥нивство в духовному значенн≥ - це культ св¤того спокою, небажанн¤ ризикувати собою (своЇю особою, своњм ≥менем - тим, що даЇ почутт¤ безпеки) в насл≥дуванн≥ ≤суса. ÷е небажанн¤ ступити на ’ристовий шл¤х в контекст≥ свого покликанн¤, коли необх≥дно ризикувати своњм житт¤м, здоров'¤м ≥ кар'Їрою. ј в кожному христи¤нському покликанн≥ потр≥бно вийти поза власну безпеку, поза д≥л¤нку, контрольовану своњм розумом ≥ почутт¤ми. ’ристи¤нство маЇ пасхальну природу: Ї вмиранн¤м ≥ воскрес≥нн¤м разом з ≤сусом.

ƒобр≥ нам≥ри

Ћ≥нив≥, в найглибшому розум≥нн≥, - це люди, ¤к≥ часто мають добр≥ нам≥ри, але не робл¤ть н≥чого, щоб реал≥зувати њх. ƒл¤ них добр≥ нам≥ри - це л≥ки дл¤ заспокоЇнн¤ свого сумл≥нн¤, бо таким чином почуваютьс¤ добрими, хочуть добра, але завжди знаход¤тьс¤ велик≥ перешкоди, ¤к≥ не дають њм можливост≥ реал≥зувати ц≥ нам≥ри. ≤ тому можуть жити спок≥йно ≥ виг≥дно, не наражаючись на неприЇмност≥. “ак≥ люди внутр≥шньо роздвоЇн≥ м≥ж бажанн¤м чинити добро, в≥рно любити ≥ небажанн¤м щось втрачати. ¬они хочуть мати пост≥йний контроль над своњм житт¤м, не в≥ддадуть його комусь ≥ншому. Ќе в≥р¤чи в любов Ѕога вони неспроможн≥ вв≥йти в ситуац≥ю, де могли би дл¤ ≤суса щось втратити. ѕриказка: "ƒобрими нам≥рами вимощене пекло" стосуЇтьс¤ саме њх. ¬ даному випадку добр≥ нам≥ри стають димовою заслоною дл¤ розуму, щоб н≥чого не робити ≥ мати добре самопочутт¤. ≤ тому Ѕоже —лово п≥дкреслюЇ, що нас будуть судити по вчинках, ≥ то не будь-¤ких, а вчинках любов≥. —в. як≥в напише, що в≥ра без вчинк≥в мертва, бо Ї виправданн¤м л≥нивства. ќчевидно, що важлив≥ не сам≥ вчинки, а перебуванн¤ у виноградн≥й лоз≥, в ≤сус≥, вираженн¤м чого Ї учинки любов≥ за прикладом ≤суса ’риста.

ѕостава серц¤

¬тома ≥ л≥нивство - це р≥зн≥ реч≥. ¬тома - це брак сили, необх≥дноњ дл¤ виконанн¤ чогось, л≥нивство - це небажанн¤ щось робити. ¬тома - це тимчасова слабк≥сть, л≥нивство - це ст≥йка постава серц¤. «вичайно, що одне може зб≥гатис¤ з другим, ≥ л≥нивство можна виправдати втомою або приховувати його п≥д покривалом втоми, але духовне розп≥знанн¤ повинно допомогти нам в≥дкрити цю поставу. —в. ѕавло говорить: ... хто працювати не хоче, нехай той не њсть! (2 —ол. 3, 10). «верн≥мо увагу, що ключовим словом Ї не "безд≥¤льн≥сть", а небажанн¤ працювати. …детьс¤ не про факт невиконанн¤ чогось, тобто не про сферу вчинк≥в, а про небажанн¤ працювати, тобто про сферу серц¤: про поставу щодо прац≥. Ћ≥нива людина не хоче св≥й час втрачати дл¤ ≥нших.
Ћ≥нивство ¤к головний гр≥х не означаЇ безд≥¤льност≥. Ќавпаки, воно може бути дуже активним, може приховуватис¤ за великою працьовит≥стю. јле воно Ї безд≥¤льн≥стю в тому, в чому людина повинна бути д≥¤льною, тобто в найглибш≥й теч≥њ свого покликанн¤ - в≥ддаванн¤ житт¤ за тих, кого мен≥ доручив Ѕог.

ѕро¤ви л≥нивства

Ћ≥нивство, хоч Ї поставою серц¤, але завжди виражаЇтьс¤ конкретними вчинками, оск≥льки любов конкретна, а не абстрактна. —в. ≤гнат≥й говорить: "Ћюбов пол¤гаЇ б≥льше в учинках, н≥ж у словах" (ƒ¬ 230). Ћ≥нивство, ¤к ≥ любов, може виражатис¤ р≥зноман≥тними формами. Ќа противагу любов≥, л≥нивство не Ї творчим само по соб≥, але людина, що в≥дмовл¤Ї любов≥, в≥дмовл¤Їтьс¤ жити дл¤ ≥нших ≥ може про¤вл¤ти велику творч≥сть у форм≥ свого захисту ≥ втеч. ¬она хоче любити, н≥чого при цьому не втрачаючи, ≥ тому в≥дмовл¤Ї любов≥. јле також не хоче н≥чого втратити, не кохаючи, особливо доброњ думки про себе, ≥ тому створюЇ р≥зноман≥тн≥ запоб≥жн≥ поз≥рн≥ виправданн¤ й ≥нтриги - щоби в к≥нц≥ к≥нц≥в було так, ¤к вона хоче. ќтже справжнЇ л≥нивство дуже часто буваЇ заплутаним ≥ замаскованим. јле т≥, хто в своЇму житт≥ ≥ розвитку здан≥ на л≥ниву особу, в≥дчувають це в≥дразу ≥ безпомилково.
ѕараф≥¤ни дуже швидко бачать, чи парох живе своњм покликанн¤м. “акож дуже швидко починають розум≥ти це подружн≥ пари у взаЇмов≥дношенн≥ до себе, д≥ти - до батьк≥в, учн≥ - до вчител≥в, хвор≥ - до л≥кар≥в ≥ медсестер тощо. ≤ тому дуже важливо вм≥ти слухати тих, кого ми повинн≥ любити, до кого ¤кимось способом послав нас Ѕог. “реба, щоб парох слухав без страху свою параф≥ю, чолов≥к - ж≥нку ≥ навпаки. Ѕог промовл¤Ї до нас через людей, ¤ких ¬≥н поставив на нашому шл¤ху, щоб ми њх любили; часом ¬≥н нав≥ть кричить. ≤ не можна вт≥кати ≥ затикати соб≥ вуха, а слухати ≥ почути, що ц≥ люди хочуть, щоб њх любили так, ¤к любить Ѕог. ѕравда, що прагненн¤ такоњ любов≥ переростаЇ нас, що любити ¤к Ѕог ми не спроможн≥. јле ¤кщо в покор≥ в≥дчин¤Їмо серц¤ на Ѕожу любов чи на —в¤того ƒуха, то ¬≥н приходить допомогти наш≥й слабост≥. “од≥ ’ристос починаЇ любити в нас ≥ через нас, бо, ¤к каже јпостол: "—ила вдосконалюЇтьс¤ в слабост≥" (див. 2  ор. 12, 9). ≤ людська слаб≥сть Ї прив≥лейованим м≥сцем об'¤вленн¤ сили ≥ любов≥ Ѕога.
ќдним з особливих про¤в≥в л≥нивства в зах≥дн≥й цив≥л≥зац≥њ Ї в≥дмова передавати житт¤, брак в≥дкритост≥ на нове житт¤ в багатьох подружн≥х парах ≥ родинах. ¬ таких випадках дуже виразно видно ¤к л≥нивство - дозр≥лий пл≥д гордост≥ - провадить до поступового вимиранн¤ сусп≥льства. ∆итт¤ починаЇтьс¤, коли його дають ≥ншим. ¬≥дмежуванн¤ в≥д перспективи ≤суса, що породжуЇтьс¤ Ѕожою любов'ю до нас, остаточно спричинюЇ смерть.
Ћ≥нивство не стосуЇтьс¤ виключно христи¤н - ¤к це могло би здаватис¤. ≤мператив любов≥, що в≥ддаЇ своЇ житт¤ за ≥нших, носить в соб≥ кожна людина. ¬≥н виникаЇ з фундаментальноњ г≥дност≥ людини, ¤ка маЇ кор≥нн¤ в акт≥ творенн¤ на образ ≥ подобу Ѕога. ј л≥нива людина вже в≥дмовилас¤ в≥д ц≥Їњ подоби ≥ не хоче њњ реал≥зувати.
÷≥нною допомогою в наших роздумах може бути ф≥лософський анал≥з проблеми л≥нивства, зроблений отцем …осифом  ожуховським. ¬≥н пише: "—уттю л≥нивства Ї неприйн¤тт¤ виклику реал≥зац≥њ своЇњ людськоњ природи ≥ негативна в≥дпов≥дь. ¬ гр≥ху л≥нивства людина не приймаЇ вимогу, ¤ка дана њй разом з њњ г≥дн≥стю. ¬она в≥дмовл¤Їтьс¤ бути духовною ≥стотою, що маЇ право вибирати... ќдним словом, людина не хоче бути тим, ким не може не бути: духовною особою, що може заспокоњтис¤ лише в Ѕоз≥".

Ћ≥нивство ≥ закохан≥сть

¬ житт≥ людини ≥снують стани, ¤к≥, здаЇтьс¤, л≥кв≥дують л≥нивство. ќдним з них Ї закохан≥сть. «акохан≥ не л≥нив≥. ÷ей стан ви¤вл¤Ї найчудов≥ш≥ людськ≥ прагненн¤, в≥дчин¤Ї нов≥ горизонти ≥ даЇ надзвичайно сильну мотивац≥ю до позитивних д≥й дл¤ коханоњ особи. јле закохан≥сть - це перех≥дний стан, а не тривка постава, що с¤гаЇ глибини серц¤. ÷е показуЇ фрустрац≥¤ при закоханост≥, ¤ка веде до ц≥лком протилежного. ћи бачимо, що закохан≥сть т≥льки на короткий час л≥кв≥дуЇ симптоми л≥нивства, але не його найглибшу природу.
«г≥дно з загальноприйн¤тою безкритичною думкою любов к≥нчаЇтьс¤ з початком подружнього житт¤. јле дл¤ христи¤н повинно бути навпаки. —акраментальне подружж¤ в≥дчин¤Ї браму правдивоњ любов≥ на вз≥р ≤суса, любов≥, ¤ка повинна з≥ткнутис¤ з глибокими покладами власного л≥нивства ≥, спираючись на благодать ’риста, жити вже не дл¤ себе, а дл¤ тих, кого мен≥ дав Ѕог.

Ѕлаженство милосердних ≥ пересл≥дуваних

Ѕлаженством, кинутим ¤к виклик гр≥ху л≥нивства, Ї подв≥йне блаженство милосердних ≥ пересл≥дуваних. Ћюдина, л≥нива в духовному значенн≥, захищаЇтьс¤ в≥д любов≥, особливо в≥д милосердноњ любов≥, тобто такоњ, ¤ка не дивитьс¤ на себе ≥ живе дл¤ ≥ншого - нав≥ть тод≥, коли ≥нший не заслуговуЇ ц≥Їњ любов≥ - в людському розум≥нн≥. “ака постава Ї суттЇвою дл¤ милосердноњ любов≥. ≤сус говорить, що так≥ люди зазнають милосерд¤. „ому саме вони, а не ≥нш≥? Ѕо ж Ѕог Ї милосердною любов'ю, ¤к говорить потверджене ÷ерквою об'¤вленн¤, дане св. сестр≥ ‘аустин≥. „и Ѕог не Ї неск≥нченним у своЇму милосерд≥? „и уд≥л¤Ї його лише окремим особам? Ќ≥! ѕроблема не в Ѕоз≥, а в людин≥. ƒо людського серц¤ ведуть лише одн≥ двер≥. ≤ ¤кщо вони зачинен≥ на любов до брата ≥ сестри, а людина не робить нав≥ть м≥н≥мального зусилл¤, щоби в≥дчинити ц≥ двер≥, ¤кщо не хоче н≥чого втрачати з огл¤ду на ближнього, тод≥ милосердна любов Ѕога не маЇ доступу. —в. ѕетро пише: Ќайперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриваЇ багато гр≥х≥в! (1 ѕт. 4, 8). јле це не в≥дбуваЇтьс¤ автоматично. ¬итривала любов - це любов, ¤ка не покладаЇ рук, не вт≥каЇ, отже нел≥нива любов в≥дчин¤Ї нас на любов Ѕога.
ƒруге блаженство, направлене проти л≥нивства, - це блаженство пересл≥дуваних. ¬оно говорить про пересл≥дуванн¤ ради ≤суса ≥ ради справедливост≥. якщо перше пересл≥дуванн¤ можна в≥днести виключно до христи¤н, то друге - до вс≥х, хоча по сут≥ зм≥ст той самий, оск≥льки ≤сус Ї Ѕожою справедлив≥стю, отже тим, хто виправдовуЇ ≥ повертаЇ людин≥ стан праведника. јле терм≥нолог≥чний под≥л маЇ велике значенн¤, оск≥льки в випадку нев≥руючих в≥дноситьс¤ не безпосередньо до особи ≤суса, але до глибокого, прищепленого Ѕогом прагненн¤, ¤ке носить в соб≥ кожна людина.
« моменту первородного гр≥ха св≥т зануривс¤ в духовну боротьбу. —то¤чи по сторон≥ ≤суса ≥ …ого справедливост≥ неможливо не зустр≥тис¤ з пересл≥дуванн¤ми. ¬≥н Ї першим пересл≥дуваним. ќтц≥ ÷еркви наголошують, що ми п≥ддан≥ подв≥йному пересл≥дуванню. ѕо-перше, зазнаЇмо пересл≥дуванн¤ з боку своЇњ людськоњ природи, з≥псутоњ первородним гр≥хом, отже пересл≥дуЇмос¤ ус≥ма своњми кривдами ≥ браком любов≥, чим користуЇтьс¤ ди¤вол. ѕо-друге, зазнаЇмо зовн≥шн≥х пересл≥дувань, ¤к≥ приймають р≥зноман≥тн≥ форми: в≥д найсувор≥ших - тортури ≥ мучеництво, що й по сьогодн≥ ≥снуЇ в багатьох крањнах, до др≥бних: осм≥юванн¤, кпини, критика, труднощ≥ на робот≥ тощо. ѕ≥ддаватис¤ цим пересл≥дуванн¤м з огл¤ду на ≤суса ≥ …ого ™вангел≥Ї означаЇ протид≥¤ти гр≥хов≥ л≥нивства, оск≥льки таке п≥дданн¤ виникаЇ з любов≥, пов'¤заноњ з виконанн¤м нашого покликанн¤.
”чень ’риста не шукаЇ пересл≥дувань ≥ не вт≥каЇ в≥д них - ¤кщо вони пов'¤зан≥ з христи¤нським виконуванн¤м свого покликанн¤. “их л≥нивих, ¤к≥ зречутьс¤ ≤суса перед людьми, ¬≥н також њх зречетьс¤ перед ќтцем небесним. ÷ього не сл≥д розум≥ти ¤к помсту чи кару, але ¤к ствердженн¤ факту, що ≤сус не Ї њхн≥м √осподом. ¬они були сам≥ по соб≥ панами. Ќатом≥сть тих, ¤к≥ наражалис¤ на пересл≥дуванн¤, ¬≥н називаЇ щасливими ≥ об≥ц¤Ї њм, що, так ¤к вони насл≥дували …ого земне житт¤, так теж стануть учасниками …ого небесноњ слави.