—тан≥слав Ћуцаж

«ахланн≥сть, ¤к ≥ горд≥сть, не Ї конкретним гр≥хом вчинку. ÷е своЇр≥дна життЇва постава, ¤ка своњми кор≥нн¤ми с¤гаЇ в поставу гордост≥, що б≥льше, - сама в соб≥ Ї одним з њњ про¤в≥в. «вичайно ми не бачимо внутр≥шнього зв'¤зку м≥ж ними, тому що захланн≥сть у своњх найпрост≥ших формах про¤вл¤Їтьс¤ ¤к дуже прим≥тивна постава, що принижуЇ захланну людину в очах ≥нших ≥ не дозвол¤Ї њй гордитис¤ або вивищувати себе над ≥ншими. јле коли захланн≥сть розгорне своњ крила, то тод≥ побачимо њњ ¤к р≥дну дочку гордост≥. ўоби зрозум≥ти внутр≥шн≥й зв'¤зок м≥ж захланн≥стю ≥ горд≥стю, сл≥д повернутис¤ до характеристики гордост≥, ¤ку ¤ описав у попередньому розд≥л≥.

ƒжерело захланност≥

√орд≥сть пол¤гаЇ в ≥долопоклонств≥ своЇму пораненому ≥ зал¤каному "¤". ÷е пораненн¤ самого центру особи ≥ страх за нього походить з нев≥ри в безумовну любов Ѕога - Їдине справжнЇ джерело людського житт¤ в його повному вим≥р≥. Ѕрак контакту з джерелом житт¤ прир≥каЇ людину шукати любов ≥ њњ атрибути поза Ѕогом, а часом ≥ всупереч Ѕогов≥, ¤кий сприймаЇтьс¤ ¤к загроза.
ќдним з найважлив≥ших атрибут≥в любов≥ Ї почутт¤ безпеки. Ћюдина, ¤ку любл¤ть, почуваЇ себе в безпец≥. —имволом безпеки Ї дитина, притулена до грудей мами. ÷ей символ використовуЇ псалом 131 ≥ протиставл¤Ї його гордост≥:
√осподи, серце моЇ не пишнилось, ≥ оч≥ моњ не п≥дносились, ≥ ¤ не ган¤всь за речами, що б≥льш≥ й дивн≥ш≥ над мене!
“аж ¤ втихомирював ≥ заспокоював душу свою, ¤к дит¤, в≥д перс мами своЇњ в≥длучене, ¤к дитина в≥длучена в мене душа мо¤!
’ай над≥ю складаЇ ≤зрањль на √оспода в≥дтепер аж нав≥ки!
“им часом горда людина завжди неспок≥йна, пост≥йно перебуваЇ в рус≥, у внутр≥шньому непор¤дков≥. ¬она н≥коли не маЇ часу, бо час - то њњ житт¤, а воно перебуваЇ в небезпец≥. ¬ багатьох мовах говор¤ть: "„ас - то грош≥!". ≤ншими словами: "∆итт¤ - то грош≥, житт¤ випливаЇ з грошей".
«ахланн≥сть Ї пошуком необх≥дноњ дл¤ людини безпеки в матер≥альних добрах, символом ≥ конкретизац≥Їю ¤ких Ї грош≥. јле це не означаЇ, що матер≥альне добро чи грош≥ Ї чимось поганим. ѕроблема захланност≥ пол¤гаЇ не в матер≥альних добрах, але у в≥дношенн≥ до них людини, в тому, ? що людина прагне њх ¤к джерела житт¤ ≥ щаст¤, а тим самим ставить њх на м≥сце Ѕога. ≤ тому св. ѕавло називаЇ захланн≥сть "≥долопоклонством" ≥ наказуЇ уникати њњ (див.  ол. 3, 5). ¬≥н також зазначаЇ: ј розпуста та нечисть ус¤ка й зажерлив≥сть нехай нав≥ть не згадуютьс¤ пом≥ж вами...(≈ф. 5, 3). ≤сус ’ристос багато раз≥в застер≥гав своњх учн≥в перед захланн≥стю ≥ њњ насл≥дками.

Ќасл≥дки захланност≥

ѓх дуже виразно бачимо в под≥њ, коли √осподь приймаЇ позиц≥ю щодо суперечки про маЇток м≥ж двома братами, один з ¤ких належить до грона його учн≥в (див. Ћк. 12, 13-20). ¬≥н супроводжував ≤суса в …ого подорожах, слухав …ого навчанн¤ ≥, незважаючи на це, забрав спадщину свого брата ≥ не бачив у цьому жодноњ суперечност≥. Ѕачимо, що ≥ в т≥ часи люди були призвичаЇн≥ боротись за маЇтки, ≥ це не порушувало њхнього сумл≥нн¤. ќкрадений брат Ї переконаний, що ≤сус - добрий ≥ справедливий –абин - скартаЇ зухвальц¤ ≥ поверне справедлив≥сть, оскаржив свого брата перед ≤сусом, кажучи: ”чителю, скажи братов≥ моЇму, щоб в≥н спадщиною под≥ливс¤ зо мною. яке ж було його здивуванн¤, коли в≥н почув в≥дпов≥дь ≤суса: „олов≥че, хто поставив над вами ћене за суддю або за под≥льника? Ќапевно ≥ нас в≥дпов≥дь ≤суса також шокуЇ. Ѕо ¬≥н повинен заступитись за скривдженого ≥ скартати кривдника, ¤кий присвоњв увесь маЇток, незважаючи на р≥дного брата. «ахланн≥ не бачать захланн≥сть ≥ в ≥м'¤ захланност≥ домагаютьс¤ справедливост≥. ≤сус, в≥льний в≥д захланност≥, в≥дразу зам≥чаЇ, що серце ¤к одного, так ≥ другого опанован≥ захланн≥стю. як один, так ≥ другий в≥р¤ть, що њхнЇ щаст¤ залежить в≥д маЇтку. ≤ тому один в≥дбираЇ в брата його майно, а другий публ≥чно його обезчещуЇ, щоби повернути своЇ майно, ≥ ще пробуЇ використати ≤суса дл¤ своњх ц≥лей.
Ѕог ≥ …ого справедлив≥сть не дозвол¤ють використовувати себе ¤к знар¤дд¤ людськоњ захланност≥. “ому захланн≥ часто переживають почутт¤ самотност≥ й опущенн¤ Ѕогом. ўоби уникнути вс≥х непорозум≥нь, ≤сус зак≥нчуЇ цю прикру справу словами: √л¤д≥ть, остер≥гайтес¤ вс¤коњ зажерливости, бо житт¤ чолов≥ка не залежить в≥д достатку маЇтку його, ≥ розпов≥даЇ притчу про захланного багача, ¤кий з≥брав великий урожай, про його неспок≥й - де под≥ти такий врожай, про ≥люзорну над≥ю, що коли буде жити в достатку, то в≥дпочине соб≥ тощо... јле Ѕог сказав: Ќерозумний, ноч≥ ц≥Їњ ось душу твою зажадають в≥д тебе, ≥ кому позостанетьс¤ те, що ти був наготовив?... ’от≥лос¤ би додати: "“в≥й маЇток, що залишитьс¤ по тоб≥, стане предметом сварок ≥ суперечок м≥ж твоњми захланними спадкоЇмц¤ми".

«ахланн≥сть - конкретизац≥¤ гордост≥

ћи живемо в св≥т≥, в ¤кому дом≥нуЇ захланн≥сть. ўоби позбутис¤ вс≥х сумн≥в≥в, вистарчить загл¤нути до наших суд≥в, де багато судових справ стосуютьс¤ маЇтк≥в ≥ грошей. „уЇмо про м≥льйонн≥ афери, велик≥ зловживанн¤, нав≥ть серед людей ÷еркви, ≥ думаЇмо: "ўо за страшн≥ часи, ст≥льки нечесност≥..." јле так було завжди, тому що захланн≥сть у своњй основ≥ - це перша конкретизац≥¤ гордост≥ ≥ найприм≥тивн≥ша форма ≥долопоклонства. ÷е просте вираженн¤ ≥нстинкту самозбереженн¤, ¤кий, не маючи оперт¤ в Ѕогов≥, опираЇтьс¤ на те, що найпрост≥ше - на матер≥альн≥ забезпеченн¤.
ќчевидно, що волод≥нн¤ багатством запевнюЇ людин≥ не т≥льки почутт¤ ф≥зичноњ безпеки, тобто, що буде мати що њсти, де жити, що в випадку хвороби зможе оплатити добре л≥куванн¤. ¬оно даЇ також почутт¤ значимост≥ в м≥жлюдських стосунках, почутт¤ влади ≥ нав≥ть своЇр≥дноњ всесильност≥. «агально говор¤ть: "«а грош≥ можна купити все!". “ому грош≥ стають також синтезом ≥долопоклонства цього св≥ту.
«ахланн≥сть заперечуЇ автентичну побожн≥сть ≥ глибокий зв'¤зок з Ѕогом. Ћюди п≥дсв≥домо це в≥дчувають, ≥ тому њњ про¤ви в ÷еркв≥ породжують ст≥льки зг≥ршенн¤, особливо серед духовенства. Ѕог вже в —тарому «ав≥т≥ намагавс¤ протид≥¤ти небезпец≥ зг≥ршенн¤ захланн≥стю серед тих, ¤к≥ його репрезентують, постановл¤ючи, що св¤щеники ≥ лев≥ти не можуть волод≥ти спадкоЇмством так, ¤к њхн≥ брати ≥зрањльт¤ни, ≥ тому не будуть збагачуватис¤.
Ћюдина захланного серц¤ не навернетьс¤, ¤кщо не знищить ≥дола волод≥нн¤ чимось. ≤ тому справжнЇ глибоке наверненн¤ розпочинаЇтьс¤ скиненн¤м його з трону. ≤сус, в≥дпов≥даючи на питанн¤: ¤к бути досконалим ≥ ¤к ос¤гнути в≥чне житт¤, тобто повне житт¤, в≥дпов≥даЇ так само:  оли хочеш бути досконалим, п≥ди, продай добра своњ та й убогим роздай, ≥ матимеш скарб ти на неб≥. ѕотому приходь та й ≥ди всл≥д за ћною (ћт. 19, 21). Ќа прот¤з≥ в≥к≥в цей заклик адресували лише певн≥й груп≥ христи¤н: монах≥в ≥ монахинь. јле в часах ≤суса не було н≥ одних, н≥ других. ÷≥ харизми народилис¤ в ÷еркв≥ 300 рок≥в п≥зн≥ше. ќтож ≤сус говорив до вс≥х. ≤ це однозначно стверджуЇ —в¤тий ќтець в енцикл≥ц≥ Veritatis splendor. «ахланн≥сть до грошей була проблемою ≤уди. Ќе була Їдиною проблемою, але напевно основною. —аме грош≥ та захланн≥сть привели його до зради.
ƒл¤ людини, ¤ка не позбулас¤ усього ради ≤суса, неможливо зрозум≥ти парадокс, ¤кий св. ѕавло формулюЇ наступним способом: Ѕо ви знаЇте благодать √оспода нашого ≤суса ’риста, який, бувши багатий, зб≥дн≥в ради вас, щоб ви збагатились …ого убозтвом (2  ор. 8, 9). ≤сус наголошуЇ на цьому, кажучи: “ак ото й кожен ≥з вас, ¤кий не зречетьс¤ усього, що маЇ, не може бути учнем ћоњм (Ћк. 14, 33). “ут не йдетьс¤ про зубож≥нн¤ учн≥в ≥ позбавленн¤ себе всього майна, але про радикальну в≥дс≥ч, задану захланност≥, а через це ≥ гордост≥. “ут справджуЇтьс¤ чистота нам≥ру йти за ≤сусом. як знаЇмо з јпостольських ƒ≥¤нь, перв≥сна ÷ерква п≥дходила до цього дуже радикально. Ѕрати продавали своЇ майно ≥ отриман≥ таким способом грош≥ клали у ст≥п јпостол≥в (див. ƒ≥. 4, 34). ÷ю практику р≥зними способами прийн¤ли р≥зноман≥тн≥ форми богопосв¤ченого житт¤, в ¤кому фактичне зреченн¤ матер≥альних д≥бр, що виражаЇтьс¤ чернечими об≥тами ≥ вбогим житт¤м, стоњть на першому м≥сц≥.
“аку радикальну в≥дс≥ч повинн≥ завдавати захланност≥, а отже й ≥долопоклонству своЇму маЇтков≥, ≥ сучасн≥ христи¤ни-мир¤ни. —ьогодн≥ нема, так ¤к було колись, конкретних форм такого зреченн¤, передбачених практикою ÷еркви, але —в¤тий ƒух, що провадить кожного христи¤нина, рано чи п≥зно за посередництвом Ѕожого слова ≥ натхненн¤ показуЇ форму радикальноњ в≥дпов≥д≥ на заклик ≤суса йти за ним.

Ѕлаженн≥ тих≥

—еред восьми блаженств Ї одне, направлене проти захланност≥ - блаженство тихих, ¤к≥ заволод≥ють землею. „ому тихих, а не вбогих? “ому, що захланн≥сть не завжди багата. —к≥льки Ї вбогих захланних, ≥ нав≥ть тих, що живуть у злидн¤х? јле захланн≥сть завжди Ї неспок≥йна ≥ криклива. Ќав≥ть ¤кщо Ї багатою, то не заспокоюЇтьс¤ тим, що маЇ. ƒомагаЇтьс¤ щораз б≥льшого. ™ ненаситною, так ¤к ненаситним Ї прагненн¤ любов≥, в≥дпов≥ддю на ¤ке може бути лише безконечний Ѕог.
“их≥, про ¤ких йде мова, то т≥, що не домагаютьс¤ свого, не захищають своњ матер≥альн≥ й ≥нш≥ права, не протестують проти людськоњ несправедливост≥ ≥ нав≥ть не обурюютьс¤ проти нењ.
“ихим був передовс≥м ≤сус, ¤кий не боровс¤ за своњ права, не протестував проти страх≥тливоњ несправедливост≥ людей, жад≥бних багатства ≥ влади. …ого тих≥сть виражаЇтьс¤ у цитован≥й нижче ™вангел≥њ, де ¬≥н не осуджуЇ захланних брат≥в, а т≥льки обмежуЇтьс¤ застереженн¤ми щодо насл≥дк≥в захланност≥.  райн≥м вираженн¤м …ого тихост≥ були …ого страст≥ ≥ смерть, коли …ого вели ¤к ¤гн¤ на бойню. —в. ѕетро наголошуЇ на цьому в першому Ћист≥:  оли був лихословлений, ¬≥н не лихословив взаЇмно, а коли ¬≥н страждав, не погрожував, але передав “ому, ’то судить справедливо (1 ѕт. 2, 23).
“их≥сть ≤суса Ї дорогою христи¤нина. ≤сус запов≥даЇ, що саме так≥ люди будуть щасливими ≥ здобудуть землю. ¬ нашому св≥т≥ це абсолютний ≥ незрозум≥лий парадокс, ¤кий однак реал≥зуЇтьс¤. ƒоказом цього Ї св¤т≥ останнього стол≥тт¤: ‘аустина, о. ѕ≥о, мати “ереза з  алькутти ≥ багато ≥нших. ƒуже дивна р≥ч, ¤к њхн¤ тих≥сть стала голосною, ¤к порушила м≥льйони людей, ¤кою Ї тривалою ≥ ¤к здобула ц≥лий св≥т... « другого боку, ¤кими крихкими ви¤вилис¤ захланна криклив≥сть та ≥деолог≥чний терор диктатор≥в, ¤к швидко вони втратили славу, ¤ку, ¤к њм здавалось, мали ще хвилину назад.
«емл¤ належить Ѕогов≥, ≥ ¬≥н даЇ њњ тим, ¤к≥ …ому дов≥р¤ють, тому що другою стороною тихост≥ Ї дов≥ра, так само ¤к другою стороною захланност≥ Ї страх.