Станіслав Луцаж

Серед головних гріхів заздрість знаходиться на четвертому місці не випадково. Можна сказати, що вона віддзеркалює три попередні. Вона, як і гордість, захланність і нечистота, не є конкретним вчинком порушення якоїсь заборони. Є глибокою поставою людського серця, яка своїм корінням сягає трьох попередніх гріхів. Її остаточною причиною також є невіра в безумовну любов Бога, що змушує людину шукати любов і її атрибути поза Богом. Захланність шукає любов у багатстві й владі; нечистота - у міжособових стосунках, надаючи їм - добрим і необхідним по своїй суті - ідолопоклонний характер, тобто ставить їх на місце Бога. Але річ не є Богом і не має Його атрибутів, і тому не може заспокоїти серце людини. Її серце тужить за безумовною і нескінченною любов'ю Бога, і оскільки вона в неї не вірить, то піддається умовній і обмеженій людській любові. Оскільки ми відчуваємо умовність і обмеженість людської любові та часто зазнаємо наслідки цього вже в дитинстві, то в нас з'являється страх за любов: чи вистарчить її і для нас, чи особа, яка нас любить, не буде любити більше когось іншого, чи не залишить мене, чи буде доброю, пристойною, красивою, багатою, щоби я тішився її любов'ю.
Давнє схоластичне визначення називає заздрість журбою з приводу чийогось добра, але я інтуїтивно відчуваю, що таке визначення дуже поверхневе. По своїй суті заздрість є страхом за любов і за те, що з нею пов'язується, і без чого життя людини втрачає сенс. Крайньою формою заздрості є ненависть, у якій страх переходить у ненависть до особи, якій я заздрю.

Свята заздрість

У Біблії проблема заздрості не однозначна. Саме слово заздрість і похідні до нього слова заздрити, заздрісний в Святому Письмі вживаються 92 рази. Але Біблія вживає це слово у двох значеннях. Перше значення позитивне й означає святу заздрість. Апогеєм і взірцем цієї заздрості є заздрість самого Бога. Старий Завіт багато разів стверджує, що Єгова є заздрісним Богом і любить вибраний народ заздрісною любов'ю. Кілька разів, і то у випадку особливо важливих Божих обітниць, виступає знаменне ствердження: заздрісна любов Господа це вчинить... Що собою являє ця свята заздрість? В Біблії вона означає величезну любов Бога, яка у своїх проявах нагадує людську заздрість, її нестриманість і непримиренність, хоч по своїй суті вона є чимось цілком іншим. Бо вона не постає зі страху за любов когось іншого, а являється вираженням турботи за вибраний народ. Бог не заздрить почестям, які Ізраїль віддає чужим божкам, оскільки знає, що вони не існують - це тільки ілюзія і обман диявола. Для своєї повноти і щастя вона не має необхідності в людській любові. Але ця любов знає, що вибраний народ, віддаючи шану чужим богам, перебуває в смертельній небезпеці. І тому на його невірність вона реагує способом, що нагадує людську заздрість. Тільки Божа заздрість має завжди одну мету: милосердя - запровадити незрячу людину до любові Бога і відкрити її на неї.
Божа заздрість виражається також реакцією Ісуса на ідолопоклонство грошам в місці, де необхідно почитати правдивого Бога - коли Він виганяє торгашів зі святині. Св. Іоанн євангеліст вкладає в уста Ісуса слова 69-го псалму: ревність до дому Твойого з'їдає мене, що можна також перекласти: заздрість до дому Твойого з'їдає мене, оскільки грецьке слово zelos означає як одне, так і друге. Слово ревність більше пасує до поданого тексту, оскільки свята заздрість Бога, будучи вогнем любові, у своїй істоті є ревністю, поривом Божого Серця до людини. Божа Любов - agape, як напише св. Павло, не заздрить. Вона є заздрісною любов'ю, яка не заздрить. Це наступний парадокс Бога, що показує - словами пророка Осії - що ця заздрість є Богом, а не людиною, і не приходить, щоб нищити (Ос. 11, 9).
Божа заздрість присутня також в людях в міру присутності в них Святого Духа. Про неї пише св. Павло в Другому Посланні до Коринтян, показуючи її внутрішню динаміку: Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою. Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі (2 Кор. 11, 2-3). Бачимо, що це заздрість, яка обдаровує, але також стереже дар.

Смак пекла

У Біблії є також інше, негативне значення заздрості, видиме вже в самому гімні про Божу любов, яка, як пише Апостол, не заздрить. Людська любов, відірвана від Божої, завжди заздрить, тому що вона, свідомо чи підсвідомо, знаходиться під впливом страху. З огляду на людську слабість вона ніколи не може мати повної певності. Боже Слово дуже сильно зв'язує людську любов із заздрістю. Вони знаходяться у відношенні до себе - як гора, що впирається в небо, і бездонна прірва. У Пісні Пісень читаємо: Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа! (П. п. 8, 6). Подібно як і любов, що є сильною як смерть і стає з нею на двобій, бо є полум'ям Господа, отже полум'ям безсмертя і "дотиком" неба, так само страх за любов і боязнь її втратити чи переконання, що її дійсно втрачається, тобто заздрість, має смак пекла. Богодухновенний текст говорить, що вона "непримиренна" (Септуаґінта вживає слово skleros - "тверда") як пекло. З заздрістю неможливо вести переговори. Це гіпнотичний вплив смерті, що не піддається розумовим аргументам. Засмучення з приводу чийогось добра, яке схоластика називає заздрістю, подібне до плащаниці, що покриває тіло, заслоною, страхом в очах серця, яке таким способом інтерпретує довколишню дійсність і вбачає в ній загрозу.

Заздрість у Біблії

Біблія багато разів подає приклади негативної заздрості. Що більше, нею позначені переломні моменти падіння людини в історії спасіння. Слід почати з того, що Святе Письмо бачить причину людського гріха і зневолення смертю у заздрості диявола й додає, що її зазнають ті, які до нього належать (див. Муд. 2, 24). Подібно як і любов, що воює зі смертю, так само і заздрість користується нею. Першим наслідком первородного гріха є заздрість Каїна до Авеля, що призвело до першого в історії братовбивства. Заздрість братів знаходиться в основі планів вбивства Йосифа, результатом яких була продаж Йосифа в єгипетську неволю.
Особливо виразним прикладом такої постави є темна заздрість царя Саула до Давида. Саул - Божий помазаник через свою невірність втрачає підтримку Бога і стає заручником страху - заздрості до успіхів Давида. Любов натовпу до Давида після його перемоги над Голіафом засліплює і засмучує Саула. Він говорить: йому бракує тільки царства... А в Ізраїлі царська гідність була справою не людей, а Божого обрання. Якщо би Саул був Божою людиною, то разом з усім Ізраїлем радів би перемогами Давида. Злий дух, дух заздрості підмовляє його вбити Давида, і жодні раціональні аргументи тут не допоможуть. Навіть прояви лояльності і любові зі сторони Давида неспроможні переконати одержимого заздрістю царя, який вкінці зазнає ганебної поразки і смерті на грані самовбивства.
Позицію заздрості зустрічає також Ісус серед своїх учнів, коли двоє з них просять Його дати їм перші місця в Його царстві. Як почули це десятеро, стали гніватися на обох тих братів (пор. Мт. 20, 20-24). Це класична реакція заздрості, яку породжує почуття страху втратити своє становище. Господь дає їм незвичайне повчання, показуючи, що Його царством керує не насилля, захланність і неподільно пов'язана з ними гордість. Ісус кличе їх і говорить: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох! (Мт. 20, 25-28). Євангелісти Матей і Марко зазначають, що Ісус був виданий на хресну смерть саме через заздрість архієреїв (пор. Мт. 27, 18; Мк. 15, 10). Отже, в найважливішій події в історії спасіння заздрість у своїй крайній формі відіграє фундаментальну роль.

Різні обличчя заздрості

Заздрість може приймати найрізноманітніші форми і породжувати різні вчинкові гріхи - від малих, часом навіть схвалюваних, до найбільших, від яких в жилах холоне кров. Ми не ставимо перед собою завдання заглиблюватися в психологію заздрості. Залишаємо це психологам, які цій темі присвятили багато часу. Хочу лише підкреслити два підставові механізми заздрості, які витікають з її духовних фундаментів.
Перший - коли людина порівнює себе з іншими. На перший погляд це не є злом, бо може спонукати людину до здорового суперництва і отримання щораз кращих результатів. Але духовні вчителі кажуть, що ця дорога згубна, бо завжди веде до двох фальшивих постав: вивищення над іншими - якщо в процесі порівняння відкриваємо, що ми кращі, або до пригнічення - якщо ми гірші. По своїй суті порівняння є знаком невіри у власну неповторність і неповторність кожної людини в очах Бога, є наслідком невіри в Його безумовну любов.
Св. Павло у введенні до гімну про Ісуса Христа в Листі до Филип'ян перестерігає перед невластивим суперництвом (пор. Фил. 2, 3). Це невластиве суперництво - eritheia, - якщо скористаємось біблійними коментарями, є устремлінням ствердити своє "Я" коштом інших. В самих лагідних формах воно конкретизується у дискредитуванні інших людей у моєму серці й осудженні їх, що веде до ствердження: "Я і так від нього (неї) кращий (краща)", що слід парафразувати на: "Я вартий любові більше, ніж він (вона)". Цей рівень функціонує також у площині заздрості за власне майно, яке дає почуття безпеки і значущості. "Навіть якщо я маю менше, то принаймні здобув це чесним шляхом..."
Другий - лякливе переконування себе самого щодо власного становища і гідності, постійне шукання підтверджень і доказів, що мене люблять. Це глуха вулиця, що веде до заздрості і розпачі, - аж до злочинів. Жодні докази не ведуть нас до любові. Єдиною певністю, що мене люблять, може бути лише певність віри. Якщо перестаємо вірити в любов, то нас вже ніщо не переконає. Тільки любов бачить любов, тому що заздрість сліпа. І це драма багатьох людських зв'язків, особливо подружніх.
Існує певна група людей, яким особливо важко повірити в любов, - це ті, які отримали рани в дитинстві саме тоді, коли найбільше довіряли любові. Вони постійно не вірять, що їх хтось любить, постійно шукають підтверджень. Якщо щось підказує їм, що може бути інакше, то це їх лякає чи навіть упевнює, що їх відкинули. Саме в таких випадках проявляється підступна, демонічна природа заздрості, яка нищить те, що ми хочемо врятувати любою ціною.
Повернімося до Божого слова. Цікаво, що св. Павло, осуджуючи заздрість взагалі, в одному випадку ставиться до неї толерантно. Що то за випадок? Йдеться про те, що дехто проповідує Христа через заздрість до св. Павла (див. Фил. 1, 15). Апостол не схвалює таке мотивування, але радіє, що чи облудно, чи щиро, Христос проповідується (Фил. 1, 18). Може видаватись, що за радістю св. Павла стоїть своєрідний фанатизм. Кожний засіб є добрим для проповідування Євангелія. Але ні! Св. Павло переконаний, що Ісус Христос має силу лікувати заздрість, бо Він є тим, хто нищить гріх світу. Керигма, яка має силу збуджувати віру в любов Бога в Ісусі, лікує людину від заздрості, бо тільки Ісус може її вилікувати, тому що Він сягає самого джерела заздрості. Ісус прийшов знищити діла сатани, одним з архітворів якого є заздрість. Він упав жертвою заздрості, щоби подолати її на хресті молитвою за своїх ошуканих дияволом переслідувачів - Ісус, який нікому не заздрить, у своїй святій заздрості прагне спасіння всіх людей.

Блаженні спрагнені правди

Блаженство, яке відповідає головному гріхові заздрості, є блаженство тих, які голодні та спрагнені правди. Дуже часто, а особливо в наші часи, це блаженство пояснюється як блаженство тих, котрі борються за соціальну справедливість. Не зменшуючи заслуги тих, які борються за справедливість в суспільстві і за справедливість між народами, слід ствердити, що тут йдеться про іншу справедливість і про іншу правду. Йдеться про правду Божого Царства, яка є місцем реалізації Божої любові. Поставу голодних та спрагнених правди добре унаочнює один з найгарніших псалмів:
Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе,
душа моя прагне до Тебе,
тужить тіло моє за Тобою
в країні пустельній і вимученій без води...
Я так приглядався до Тебе в святині,
щоб бачити силу Твою й Твою славу,
ліпша бо милість Твоя над життя,
й мої уста Тебе прославляють!
Так я буду в житті своїм благословляти Тебе,
ради Ймення Твого буду руки свої підіймати!
Насичується, ніби лоєм і товщем, душа моя,
а уста мої хвалять губами співними.
Як згадаю Тебе на постелі своїй,
розмишляю про Тебе в сторожах нічних:
що став Ти на поміч для мене,
в тіні ж Твоїх крил я співатиму!
Пригорнулась до Тебе душа моя,
правиця Твоя підпирає мене (Пс. 63, 2-9).
Нас вражає, що слова цього псалма відповідають блаженству голодних та спрагнених правди. Це блаженство і псалом, що його доповнює, показують напрямок і джерела насичення людського серця як єдині ліки на заздрість. Усі недоліки любові і страх за неї, які людина переживає, ? це заклик звернутися до любові Бога Отця. Так чинить Ісус у своєму земному житті, а особливо в Оливному саду, коли дуже глибоко зазнавав недостаток людської любові, стаючи на шлях осудження і хресної смерті. Тоді Він узяв на себе всі наші страхи, а особливі страх за любов, і довів своїм воскресінням, що любов Бога незмінна і ніщо не спроможне її затримати.