—тан≥слав Ћуцаж

√р≥х - пон¤тт¤ багатозначне. ¬≥н присутн≥й на багатьох р≥вн¤х духовного житт¤ ≥ спотворюЇ його. Ќа кожному р≥вн≥ духовне житт¤ про¤вл¤Їтьс¤ по-своЇму, також ≥ гр≥х приймаЇ р≥зн≥ форми.  оли говоримо про гр≥х, то, насамперед, маЇмо на уваз≥ думки, слова ≥ вчинки, ¤кими порушуЇмо Ѕож≥ «апов≥д≥. —аме з них спов≥даЇмос¤, ≥ нам здаЇтьс¤, що вони вичерпують нашу гр≥ховн≥сть.
—в¤те ѕисьмо часто говорить про гр≥х ¤к про своЇр≥дну д≥йсн≥сть, що ≥снуЇ поза думками, словами ≥ вчинками. —в. ѕавло писав про гр≥х, ¤кий ман≥пулюЇ нав≥ть Ѕожим законом або бере з нього принади: гр≥х, "що живе в мен≥". јпостол додаЇ, що зло, ¤ке ¤ чиню, вже не ¤ чиню, а гр≥х, що живе в моЇму т≥л≥. ¬се це звучить дуже загадково, ≥ припускаю, що небагато людей це розум≥ють. Ѕагатозначн≥сть ≥ загадков≥сть пон¤тт¤ "гр≥х" особливим способом про¤вл¤Їтьс¤ у випадку так званих "головних гр≥х≥в". —ам≥ в соб≥ вони не ¤вл¤ютьс¤ конкретними вчинками. “радиц≥¤ христи¤нського —ходу виражаЇ це таким способом: не називаЇ њх гр≥хами, але вживаЇ грецьке слово logismoi - щоби показати, що тут йдетьс¤ не про звичайн≥ конкретн≥ гр≥хи (сх≥дне христи¤нство подаЇ не с≥м, але в≥с≥м logismoi). —лово logismos означаЇ перебиранн¤ (в ум≥), роздумуванн¤, умовиведенн¤, аргумент, пов≥д... ” жодному словнику класичноњ грецькоњ мови не знайдемо значенн¤ гр≥х. ÷е спонукуЇ до роздум≥в. Ќаш≥ брати з≥ —ходу рад¤ть нам в≥д≥рватис¤ в≥д типового зах≥дного практицизму, гл¤нути в глибину ≥ зауважити, що за конкретними гр≥хами ще щось приховуЇтьс¤. ћи, напевно, чули, що причина конкретних гр≥х≥в пол¤гаЇ в головних гр≥хах, але на ¤ких принципах?

—≥м головних гр≥х≥в

ўоби зрозум≥ти природу головних гр≥х≥в ≥, особливо, першого ≥ фундаментального, - гр≥ха гордост≥ - необх≥дно повернутис¤ до початку ≥ вз≥рц¤ ус≥х гр≥х≥в: первородного гр≥ха, описаного в третьому розд≥л≥  ниги Ѕутт¤. « огл¤ду на брак м≥сц¤ ми не можемо його всеб≥чно анал≥зувати, отож зосередимос¤ т≥льки на його сут≥. ¬она пол¤гаЇ в тому, що людина була зведена ди¤волом, ≥ то в найвразлив≥шому м≥сц≥, що торкаЇ природу Ѕога.
ƒи¤вол переконав людину, що Ѕог - не любов, а небезпека, суперник людини, ≥ ¤кщо людина роз≥рве укладений з Ќим союз ≥ встане на власн≥ ноги, то стане ¤к Ѕог ≥ буде сама вир≥шувати - що таке добро ≥ зло. «а первородним гр≥хом стоњть первородний обман того, хто був брехуном в≥д початку. ќск≥льки брехн¤, ¤к≥й людина пов≥рила, стосуЇтьс¤ любов≥ Ѕога, доступн≥й виключно в в≥р≥, то людина зачинила соб≥ шл¤х до Ѕожоњ любов≥, що б≥льше - зачинила в своЇму серц≥ шл¤х до Ѕога-любов≥. јле людина створена з любов≥ ≥ дл¤ любов≥, без ¤коњ не може жити. ∆итт¤ без любов≥ стаЇ абсурдним. Ѕоже —лово називаЇ такий стан людини "смертю". “ак жити неможливо: людина мусить бути коханою, ≥ тому, позбавивши себе безумовноњ любов≥ Ѕога, з жахом стверджуЇ, що њњ н≥хто не любить ≥ що вона нег≥дна любов≥. ¬трачаЇ п≥д ногами ірунт - в≥дчуваЇ втрату того, що дл¤ нењ найважлив≥ше. ÷е перша реакц≥¤ людини на гр≥х.
—в¤те ѕисьмо говорить: "п≥знали, що вони наг≥", що, в свою чергу, породжуЇ сором, ¤кий по своњй природ≥ - Ї страхом за власну г≥дн≥сть, остаточно - за г≥дн≥сть бути коханим. «а посередництвом цього специф≥чного почутт¤ страху людина говорить: "ћене не можуть позбавити моЇњ г≥дност≥, моЇњ чест≥ - почутт¤, що ¤ Ї кимсь, не можуть мене понизити до р≥вн¤ тварини". ѕевною м≥рою тут сповнюЇтьс¤ брехлива об≥ц¤нка ди¤вола: за посередництвом почутт¤ страху за себе людина стаЇ в центр≥ свого св≥ту, стаЇ дл¤ себе найб≥льшою ц≥нн≥стю, ¤ка, водночас, знаходитьс¤ п≥д загрозою. ¬она отримуЇ де¤к≥ атрибути божественност≥, ¤к≥ не чин¤ть њњ Ѕогом, а лише ≥долом дл¤ себе самоњ.
—в¤те ѕисьмо дал≥ каже, що "зробили соб≥ опаски". “ут народжуЇтьс¤ горд≥сть ¤к спос≥б приховувати те, що боњмос¤ втратити, ≥ ¤к спос≥б здобувати людську любов. ѓњ основою Ї страх за власну г≥дн≥сть, ¤ка вже не гарантована безумовною любов'ю Ѕога, ≥ вм≥щенн¤ в центр свого св≥ту власного зал¤каного ≥ збол≥лого я. —правд≥, п≥сл¤ первородного гр≥ха людина вже не маЇ вибору - чи хоче, чи не хоче - мусить бути гордою, бо мусить бути коханою, а то њњ житт¤ буде позбавлене сенсу, буде лише б≥олог≥чною вегетац≥Їю...
÷ей початковий страх спонукуЇ людину використовувати р≥зн≥ способи дл¤ збереженн¤ своЇњ г≥дност≥ ≥ чест≥ та дл¤ здобуванн¤ любов≥ або, принаймн≥, де¤ких њњ атрибут≥в. √орд≥сть - це внутр≥шн¤ постава змушувати ≥нших до такого способу повед≥нки, щоб ¤ почував себе коханим ≥ потр≥бним дл¤ ≥нших. ј оск≥льки людське серце може заспокоњти лише безумовна Ѕожа любов, ¤ку ≥нша людина неспроможна дати, то це змушуванн¤ до любов≥ чи њњ атрибут≥в Ї черпанн¤м з бездонноњ криниц≥, ¤ка н≥коли не заспокоњть спрагу. Ѕачимо виразно, що горд≥сть даЇ початок ≥ншим гр≥хам, ¤к≥ ¤вл¤ютьс¤ способами допомогти њй ос¤гнути головну мету, ¤ка завжди буде недос¤жною. ≤нша людина носить у соб≥ Ѕожу подобу, ≥ тому Ї об≥тницею безмежноњ любов≥, але об≥тницею, ¤ка до к≥нц¤ н≥коли не сповнитьс¤, отож Ї джерелом над≥њ ≥ фрустрац≥њ одночасно. ¬ цьому контекст≥ розум≥Їмо в≥домий висл≥в одного з головних представник≥в атењстичного екзистенц≥ал≥зму минулого стол≥тт¤, —артра: "ƒруга людина - то пекло".

¬иди гордост≥

™ ст≥льки вид≥в гордост≥, ск≥льки Ї на св≥т≥ людей.  ожний Ї гордим по-своЇму. ¬ наш≥й у¤в≥ горд≥сть поЇднуЇтьс¤ переважно з хвалькуват≥стю - нав'¤зуванн¤м себе ≥ншим, використанн¤м своЇњ влади тощо. ¬важаЇмо, що горд≥сть суперечить культурност≥.
“им часом ≥снують дуже культурн≥ види гордост≥, а нав≥ть дуже "побожн≥". –озп≥знати њх набагато трудн≥ше, ≥ саме тому вони дуже дошкульн≥ ≥ руйн≥вн≥. јнал≥зуючи суд над ≤сусом можна побачити, ¤к на Ќьому розр¤дилась горд≥сть р≥зних груп людей. ¬≥н насправд≥ вз¤в на себе насл≥дки первородного гр≥ха, ≥ особливим способом людську горд≥сть. ” процес≥ суду над Ќим кожний шукав власну користь: фарисењ, садукењ, ѕ≥лат й ≤род. –обити це не було приЇмною справою, але, впор¤дковуючи св≥т по-своЇму, кожний з них здобув тимчасову перемогу. ‘арисењ ≥ садукењ нав≥ть вигл¤дали ¤к захисники Ѕожого «акону, народу ≥ св¤тин≥. Ќе випадково св. ѕетро повинен був доказувати Ївре¤м у день ѕ'¤тидес¤тниц≥, що за вс≥м цим приховувалис¤ величезне нахабство ≥ горд≥сть, ¤ку ц≥ люди нав≥ть не усв≥домлювали. ¬они вважали, що д≥ють у добр≥й в≥р≥.
ќсобливо виразно р≥зн≥ види гордост≥ про¤вл¤ютьс¤ у малих сп≥льнотах, насамперед у с≥м'¤х. якщо так≥ сп≥льноти ≥снують довший час, то неможливо приховати типову дл¤ гордост≥ поставу примушувати ≥нших любити мене так, ¤к ¤ того хочу. „им б≥льше хтось був покривдженим, тим гостр≥шим Ї таке змушуванн¤. Ќайчаст≥ше воно приймаЇ форму претенз≥њ ≥ жалю. ¬ таких випадках р≥дко хто усв≥домлюЇ, що така постава приховуЇ зосередженн¤ на соб≥ (бути дл¤ себе божком) ≥ бунт супроти конкретноњ д≥йсност≥, створеноњ дл¤ нас Ѕогом. ѕретенз≥њ та жал≥ - це також певна стратег≥¤ гордост≥ ≥ форма насилл¤ - щоб ≥нш≥, котр≥ хочуть бути добрими ≥ г≥дними любов≥, прийн¤ли моњ умови, на ¤ких ¤ стану в центр≥ њхн≥х зац≥кавлень.
√орд≥сть завжди маЇ тенденц≥ю, щоб обмежити свободу ≥нших та впор¤дкувати св≥т на своњх, часто не до к≥нц¤ усв≥домлених, умовах, ≥ завжди користуЇтьс¤ ¤коюсь формою насилл¤ - в≥д найб≥льш прим≥тивних метод≥в зовн≥шнього примушуванн¤ ≥ насильств, через р≥зноман≥тн≥ ≥нтриги аж до збудженн¤ почутт¤ провини ≥ таких мук сов≥ст≥, що ≥нш≥ вже не мають вибору ≥ повинн≥ п≥ддатис¤.
„астковим видом гордост≥ Ї перфекц≥он≥зм. ÷¤ вада дуже розповсюджена серед людей вразливих ≥ побожних у рел≥г≥йних рухах ≥ чернечих згромадженн¤м. якщо ц¤ глибока, екзистенц≥альна постава гордост≥, остаточною причиною ¤коњ Ї первородний гр≥х, не буде ви¤влена ≥ названа, то стремл≥нн¤ до христи¤нськоњ досконалост≥ - добре само в соб≥ - перетворюЇтьс¤ у перфекц≥он≥зм. ¬оно часто стаЇ несв≥домим служ≥нн¤м божков≥ свого власного "≥деального ¤", ототожнюваного з волею ≥ оч≥куванн¤ми на Ѕога. Ћюдина стаЇ заручником своЇњ гордост≥, ¤ку нав≥ть не бачить; не може змиритись з≥ своЇю недосконал≥стю, а особливо з≥ своњми гр≥хами, терзаючи себе пост≥йним почутт¤м провини, ¤ке охоплюЇ скрупули ≥ внутр≥шн≥й страх. ќск≥льки вона не в змоз≥ любити себе такою ¤к Ї, то думаЇ, що тим б≥льше й Ѕог не може њњ любити. √ордовитий перфекц≥он≥ст не спроможний бути милосердним до себе - а це тому, що не знаЇ природи Ѕога ≥ приписуЇ …ому свою природу й ≥деали. ÷е вимовний доказ ≥долопоклонства соб≥ самому. Ћюдина в такому стан≥ може мати враженн¤, що Ї дуже пок≥рною, бо терзаЇтьс¤ ≥ почуваЇ себе найг≥ршою з ус≥х. јле це т≥льки ≥люз≥¤. —умна, зг≥ркла покора завжди Ї т≥льки маскою гордост≥.
—таре присл≥в'¤ каже, що горд≥сть вмираЇ щойно к≥лька годин по смерт≥. ¬ цьому велика частка ¤к правди, так ≥ нехристи¤нського фатал≥зму. ѕравдою Ї, з одного боку, те, що людина не спроможна позбутис¤ екзистенц≥альноњ постави гордост≥ власними силами, ≥ що ц¤ постава впливаЇ на ≥нших людей ще де¤кий час по њњ смерт≥; але ц¤ ситуац≥¤ не Ї безнад≥йною. ™диними л≥ками проти гордост≥ Ї глибоке пережитт¤ любов≥ Ѕога в ≤сус≥ ’рист≥ й, отже, дотик Ѕога до того м≥сц¤ в людин≥, ¤ке породжуЇ горд≥сть. Ѕог в ≤сус≥ ’рист≥ л≥куЇ людину з гордост≥ в сам≥й њњ основ≥, об'¤вл¤ючи в …ого розп'¤тт≥ ≥ воскрес≥нн≥ любов до гр≥шник≥в: любов до гордого ѕетра, ¤кий зр≥кс¤ ≤суса, любов до гордого фарисе¤ —авла, ¤кий пересл≥дував ÷еркву ≥ вбивав перших христи¤н, любов до гордоњ гр≥шниц≥ ћар≥њ ћагдалини, ¤ка шукала щаст¤ в розпуст≥, зваблюючи ≥нших ≥ напевно розбиваючи подружж¤. “е саме ≥ з кожним з нас. Ѕез ≤суса ≥ …ого ƒуха н≥хто не позбудетьс¤ гордост≥, а доведе њњ до таких вишуканих форм, що не буде в стан≥ њњ побачити. —аме тут дуже виразно ви¤вл¤Їтьс¤ правда сл≥в ≤суса: "Ѕез мене н≥чого не можете чинити".

¬бог≥ в дус≥

ѕоворотним пунктом у визволенн≥ з гордост≥ Ї в≥дкритт¤ свого духовного вбозтва. ¬ цьому момент≥ ми в≥дкриваЇмо, що все нагромаджене багатство Ї см≥тт¤м, оск≥льки служило т≥льки гордост≥ та ошукуванню себе самого.  ласичним прикладом такого повороту Ї визнанн¤ св. ѕавла: “ож усе ¤ вважаю за втрату ради переважного п≥знанн¤ ’риста ≤суса, мого √оспода, що ¤ ради Ќього в≥дмовивс¤ всього, ≥ вважаю все за см≥тт¤, щоб придбати ’риста, щоб знайтис¤ в Ќ≥м не з власною праведн≥стю, ¤ка в≥д «акону, але з т≥Їю, що з в≥ри в ’риста, праведн≥стю в≥д Ѕога за в≥рою... (‘ил. 3, 8-9).
¬бог≥ духом, ¤ких ≤сус називаЇ блаженними, то т≥, ¤к≥ не мають жодних ≥люз≥й щодо самих себе, але скидають з себе райськ≥ ф≥гов≥ опаски ≥ вже не ховаютьс¤ перед Ѕогом. —тають на шл¤х духовного оголенн¤. ќчевидно, що шл¤х до повного духовного вбозтва Ї довгим ≥ важким. ÷е шл¤х пост≥йного скиданн¤ масок гордост≥, ¤к≥ стають щораз субтельн≥ш≥, ≥ тому в≥н вимагаЇ допомоги ÷еркви. ¬ духовн≥й традиц≥њ «аходу цей шл¤х названий via purgativa, тобто дорога очищенн¤. ÷ей шл¤х в≥дкриванн¤ свого духовного вбозтва одночасно супроводитьс¤ поступовим в≥дкритт¤м безумовноњ любов≥ Ѕога до мене ¤к гр≥шника. ÷е також шл¤х розчаруванн¤ собою, але також ≥ щораз б≥льшого подиву дл¤ Ѕожоњ любов≥, ¤ка переходить ус≥ людськ≥ спод≥ванн¤. ƒо Ќебесного ÷арства входимо завд¤ки духовному вбозтву, ¤ке Ї ≥ншою назвою покори, а покора - це правда про себе, ¤ка уможливлюЇ п≥знанн¤ повноњ правди про Ѕога.